Сцени зі столиці України виявились надзвичайними: скинута статуя Леніна, сотні тисяч демонстрантів з національними прапорами, набіги міліції на працівників мас-медіа та опозиційні партії. Але це лише слайди до повноцінної картини: крах спроби ЄС інтегрувати своїх пострадянських сусідів проти зухвалого наміру екс-КДБіста Володимира Путіна відродити Російську імперію.

Розширення ЄС на схід стало одним із найбільших досягнень. Країни, які приєднались до союзу в 2004 році — так звана “європейська вісімка” — Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Словенія стали прикладом стрімкого розвитку. Навіть найбільш скептичні голоси “Старої Європи” відзначили, що Європейський союз таки став сильнішим, і аж ніяк не слабшим з його новими країнами-членами.

Але такий тріумф завдячував певним особливостям цих країн. ЄС запропонував унікальне членство. Ці країни справді хотіли реформ, модернізації та інтеграції з Заходом. Уряди цих держав та їх населення дійсно розуміли, що приєднання до ЄС залишалось чи не єдиним способом це зробити. Вони провокували і потім приймали жорсткі реформи. І ніхто їх не зупиняв. 

Такі характеристики, на жаль, відсутні в країнах “Східного партнерства”, що і не врахував ЄС при зближенні з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Ці шість країн несумісні. Багатий нафтою Азербайджан хоче стратегічних зв'язків із Заходом, але має ряд політичних в'язнів і щільний контроль над ЗМІ. У Білорусі краще відношення до прав людей, але вона рубає свою зовнішню політику рівно по лінії Кремля. Вірменія не надто “закохана” в Росію, але залежить від Кремля внаслідок визволення від Азербайджану. Грузія та Молдова — проєвропейські, але слабкі, малі та вразливі. А Україна - більша за всі разом взяті.

Європартнерство зайшло в глухий кут з Білоруссю. Азербайджан хоче спрощений візовий режим з ЄС, але уряд не бажає проводити політичні реформи. Вірменія робила кроки назустріч ЄС, та була притиснута Росією і в вересні відмовилась від договору з ЄС. Минулого місяця, напередодні саміту ЄС в Литві, президент України Віктор Янукович раптово заявив, що він також не збирається підписувати угоду. Росія, видно, зробила йому пропозицію, від якої він не зміг відмовитись. Деталі цієї угоди все ще не розкриваються.

Натомість, Путін ще більше притягнув Україну до вступу в Митний союз, творіння президента Росії для розширення впливу Кремля на країни колишньої імперії.

Проте є й інші неприємні фактори. Україна вразлива до економічних санкцій, деякі з яких Москва вже застосувала. Особиста безпека Януковича теж під прицілом: він боїться бути отруєним і літає з власними дегустаторами. У 2004 році лідер опозиції Віктор Ющенко був отруєний діоксином після супротиву України до впливу Кремля.

Європейський Союз навіть не зрівняється з цим. Він не застосовує погрози або хабарі. Він допомагає країнам вдосконалювати закони інтелектуальної власності та процедури безпеки харчових продуктів. Він вимагає належних виборів, судової системи та регулювання засобів масової інформації, що є протиріччям вподобань пана Януковича, який процвітає в фальсифікації виборів та фальшивого правосуддя.

Іншими перевагами ЄС є вільна торгівля, яка спочатку призводить до різкого конкурентного шоку, а потім до значних переваг, а також спрощення візового режиму, що, правда, ніяк не стосується пана Януковича, адже він подорожує всюди, де йому заманеться. Зваживши всі плюси обох пропозицій, український лідер вибрав ту, яка забезпечить йому владу та гроші: пропозицію Кремля.

Це рішення загнало чиновників ЄС у глухий кут. Вони не розуміють таких людей, як Янукович і їх дикого підходу до політики. Не розуміють вони і підходу Росії. За новим європейським світоглядом неприпустимою є бридка, старомодна геополітична сутичка. Все ж Росія упускає принциповий момент для своєї зовнішньої політики: для того, щоб почуватись у безпеці, Москві потрібно обгородити себе економічно слабкими, але політично піддатливими країнами. Східне партнерство ЄС допомогло б Росії зміцнити власні кордони в економічному та політичному плані, але вони не зрозуміли цього, і далі продовжують руйнувати стосунки з Європою.

Провал в переговорах ЄС з Україною це сором. Не буде перебільшенням відзначити, що Україна зараз визначає довгострокове майбутнє для всіх країн колишнього Радянського Союзу. Якщо Україна прийме Євроатлантичний курс, то режим Путіна і його сатрапії підійде до завершення. Політичний, економічний і культурний успіх великої, промислової, пострадянської країни стане найяскравішим сигналом для Росії, який покаже, що їх злодійство, бандитизм, брехня не возвеличують країну, а лише гальмують. 

Західні лідери не упускають можливості показати Кремлю, що на них можна не зважати. ЄС ледве пробурмотів, коли Кремль застосував торговельні санкції до України, Молдови, Грузії та Литви. Союз майже нічого не зробив для того, щоб Україна відчула підтримку ЄС в часи кризи. Запізніла дипломатична підтримка, яку надала ЄС адміністрація Обами стосовно східних партнерів - це, звичайно, добре. Але і цього виявилось недостатньо.

Найкращою допомогою, яку може надати Європа та Америка Україні разом з Грузією та Молдовою — зайняти більш жорстку позицію по відношенню до Росії. ЄС, можливо, і не захоче гратись в геополітику, але в геополітику граються в Європі, і інтереси Євросоюзу на кону.

ЄС потрібно заморозити запит Росії на безвізовий режим для власників національних паспортів. Америка та країни ЄС також мусять заморозити російську заявку на вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку. ЄС повинен посилити перевірки поведінки Газпрому на європейському ринку газу та переслідувати майбутні антимонопольні “скарги” проти російського державного гіганта з максимально можливою силою.

Настав час показати пану Путіну, що його ліцензія на полювання країн-сусідів Росії закінчилась. Досить чекати. 

За матеріалами Edward Lucas, The Wall Street Journal