Під час останньої, досить метушливої бізнес-поїздки до Флоренції мені пощастило: клієнт забронював для мене номер у «Four Seasons». Цей готель складається з двох відреставрованих палаців епохи Відродження, розділених 11 акрами саду. Я був у захваті.
Був, поки не приїхав і не побачив, що мій номер розташований у більш віддаленій з будівель. Щоразу, повертаючись до готелю, я повинен був проходити до свого номеру через увесь сад.
Я мав дуже щільний графік консультацій, до того ж, іншу роботу ніхто не відміняв. І ці довгі, вимушені прогулянки садом крали мій цінний час, якого й так було надзвичайно мало.
Спершу я входив до саду роздратований та йшов швидко і рішуче. Але, як не дивно, кожного наступного разу я йшов трохи повільніше. Зрештою, цей сад став чинити на мене якийсь трансформуючий вплив. Поки я блукав звивистими стежками, мій розум теж починав блукати, і під час цих блукань встановлювалися зв'язки між речами, приходили здогадки, генерувалися ідеї.
З таким швидким темпом життя та роботи, де головне — продуктивність, ми втрачаємо свої сади — в прямому і переносному сенсі. Потрібно їх повертати.
Нещодавно я обідав з Раджипом, технічним директором великого інвестиційного банку. Коли ми повернулися в його офіс, провівши годину разом, у нього було 138 нових електронних повідомлень. Звукові сповіщення про нові листи продовжували надходити й далі, поки ми розмовляли. «Як же за цим всім встигати?», — запитав він у мене.
Ніяк. В компанії Раджипа працює близько 10000 людей. «Я не маю часу думати», —  поскаржився він мені.
«Я не маю часу думати». Мабуть, п’ять найстрашніших слів, які може вимовити керівник. Але вони більше нас не лякають, бо стали надто звичним явищем. Нам не потрібні 10000 підлеглих, аби почуватися надто зайнятими, щоб думати. Майже кожен з нас так почувається.
І справа не в тому, що ми непродуктивні. Ми — неймовірно продуктивні. Ми створюємо продукцію. Приймаємо рішення. Розробляємо і витрачаємо бюджети. Керуємо працівниками. Пишемо пропозиції.
Насправді, певною мірою проблема саме й полягає в нашій продуктивності. В середовищі маніакальної продуктивності щось втрачається. І це «щось» — осмислення.
Через зайнятість та клопоти ми дуже рідко вдумливо аналізуємо події, ретельно розмірковуємо над точками зору інших людей чи оцінюємо, як результати наших рішень впливатимуть на майбутній вибір. Ці речі вимагають часу. Вони вимагають, щоб ми «зменшили оберти». А в кого є на це час? Таким чином, ми все менше задумуємось над чимось і цим обмежуємо власне зростання.
Зазвичай ми уповільнюємо темп і починаємо щось осмислювати, коли звичний хід життя примусово переривається. Так, хвороба, втрата роботи, смерть коханої людини — все це змушує нас зупинитися, подумати і оцінити речі. Але це — небажані переривання і, на щастя, вони не трапляються часто.
А хіба не було б чудово, якби ми могли осмислювати речі постійно і без таких примусових переривань? Якби ми могли переривати самі себе на кілька хвилин щодня, аби подумати і щось осмислити?
Нам потрібно лише кілька хвилин прогулянки в метафоричному саду.
Яку пораду я дав Раджипу? Подумай, де до тебе приходять найкращі ідеї і візьми за звичку ходити туди щодня. Я взяв за звичку щодня здійснювати кілька «прогулянок садом».
Одна з «прогулянок садом» — фізичні навантаження на свіжому повітрі. Під час їзди на велосипеді, бігу чи ходьби я практично завжди щось придумую і повертаюся зі свіжим поглядом на речі. Це мій улюблений, найнадійніший «сад» для творчих ідей.
Інший — це письмо. Коли я пишу, ідеї вдосконалюються, а переживання м'яко підштовхують мене до інакшого погляду на світ. Немає необхідності ділитись написаним з іншими — достатньо, якщо це буде особистий щоденник — і необов’язково приділяти цьому більше кількох хвилин.
Цікавою та повчальною «прогулянкою в саду» мене гарантовано забезпечують бесіди з друзями та колегами. Все залежить від чуйності тих людей, що мене оточують, і я стараюся нею не зловживати. Зазвичай починаю розмову з якогось варіанту фрази: «Маєте кілька хвилин, щоб подумати про щось зі мною?». Не дозволяю перетворити це у вияснення відносин, і радше стараюся поставити якусь свою ідею під сумнів, ніж прагну її підтвердження.
Нічого, якщо «прогулянка садом» буде дуже швидкою. Потрібно лише регулярно віддавати їй пріоритет перед іншими заняттями. Я встановив щогодинний сигнал на годинник, і, коли він звучить, запитую себе, як пройшла остання година і що я планую зробити протягом наступної. Одна хвилина — майже не час, але її достатньо для корисної паузи. І, як я вже згадував в одній з попередніх статей під назвою «Як найкраще використати останні п'ять хвилин дня», перш ніж покинути офіс, я щодня приділяю кілька хвилин оцінці того, що в цей день відбулося.
Кріс Фокс, якого видання Fast Company включило до списку «100 найбільш творчих людей у ​​бізнесі», керує всіма інженерами і дизайнерами Facebook. Як і Раджип, він не має такої розкоші, як багато часу на те, щоб думати. «Дорога на роботу і з роботи — мій найпродуктивніший творчий час, — сказав він, — Я ні на чому не зосереджуюсь, але все одно відчуваю в собі енергію інтенсивної зосередженості».
Незосереджена зосередженість. Звучить схоже на приємну прогулянку садом.
Деякі імена і деталі було змінено.
Пітер Брегман
(Автор книг, лектор і консультант з питань керівництва компаніями, генеральний директор міжнародної консалтингової фірми Bregman Partners)
Джерело: Harvard Business Review
Переклад — портал УкрБізнес

Під час останньої, досить метушливої бізнес-поїздки до Флоренції мені пощастило: клієнт забронював для мене номер у «Four Seasons». Цей готель складається з двох відреставрованих палаців епохи Відродження, розділених 11 акрами саду. Я був у захваті.

Був, поки не приїхав і не побачив, що мій номер розташований у більш віддаленій з будівель. Щоразу, повертаючись до готелю, я повинен був проходити до свого номеру через увесь сад.

Я мав дуже щільний графік консультацій, до того ж, іншу роботу ніхто не відміняв. І ці довгі, вимушені прогулянки садом крали мій цінний час, якого й так було надзвичайно мало.

Спершу я входив до саду роздратований та йшов швидко і рішуче. Але, як не дивно, кожного наступного разу я йшов трохи повільніше. Зрештою, цей сад став чинити на мене якийсь трансформуючий вплив.

Поки я блукав звивистими стежками, мій розум теж починав блукати, і під час цих блукань встановлювалися зв'язки між речами, приходили здогадки, генерувалися ідеї.

З таким швидким темпом життя та роботи, де головне — продуктивність, ми втрачаємо свої сади — в прямому і переносному сенсі. Потрібно їх повертати.

Нещодавно я обідав з Раджипом, технічним директором великого інвестиційного банку. Коли ми повернулися в його офіс, провівши годину разом, у нього було 138 нових електронних повідомлень. Звукові сповіщення про нові листи продовжували надходити й далі, поки ми розмовляли. «Як же за цим всім встигати?», — запитав він у мене.

Ніяк. В компанії Раджипа працює близько 10000 людей. «Я не маю часу думати», —  поскаржився він мені.

«Я не маю часу думати». Мабуть, п’ять найстрашніших слів, які може вимовити керівник. Але вони більше нас не лякають, бо стали надто звичним явищем. Нам не потрібні 10000 підлеглих, аби почуватися надто зайнятими, щоб думати. Майже кожен з нас так почувається.

І справа не в тому, що ми непродуктивні. Ми — неймовірно продуктивні. Ми створюємо продукцію. Приймаємо рішення. Розробляємо і витрачаємо бюджети. Керуємо працівниками. Пишемо пропозиції.

Насправді, певною мірою проблема саме й полягає в нашій продуктивності. В середовищі маніакальної продуктивності щось втрачається. І це «щось» — осмислення.

Через зайнятість та клопоти ми дуже рідко вдумливо аналізуємо події, ретельно розмірковуємо над точками зору інших людей чи оцінюємо, як результати наших рішень впливатимуть на майбутній вибір. Ці речі вимагають часу. Вони вимагають, щоб ми «зменшили оберти». А в кого є на це час? Таким чином, ми все менше задумуємось над чимось і цим обмежуємо власне зростання.

Зазвичай ми уповільнюємо темп і починаємо щось осмислювати, коли звичний хід життя примусово переривається. Так, хвороба, втрата роботи, смерть коханої людини — все це змушує нас зупинитися, подумати і оцінити речі. Але це — небажані переривання і, на щастя, вони не трапляються часто.

А хіба не було б чудово, якби ми могли осмислювати речі постійно і без таких примусових переривань? Якби ми могли переривати самі себе на кілька хвилин щодня, аби подумати і щось осмислити?

Нам потрібно лише кілька хвилин прогулянки в метафоричному саду.

Яку пораду я дав Раджипу? Подумай, де до тебе приходять найкращі ідеї і візьми за звичку ходити туди щодня. Я взяв за звичку щодня здійснювати кілька «прогулянок садом».

Одна з «прогулянок садом» — фізичні навантаження на свіжому повітрі. Під час їзди на велосипеді, бігу чи ходьби я практично завжди щось придумую і повертаюся зі свіжим поглядом на речі. Це мій улюблений, найнадійніший «сад» для творчих ідей.

Інший — це письмо. Коли я пишу, ідеї вдосконалюються, а переживання м'яко підштовхують мене до інакшого погляду на світ. Немає необхідності ділитись написаним з іншими — достатньо, якщо це буде особистий щоденник — і необов’язково приділяти цьому більше кількох хвилин.

Цікавою та повчальною «прогулянкою в саду» мене гарантовано забезпечують бесіди з друзями та колегами. Все залежить від чуйності тих людей, що мене оточують, і я стараюся нею не зловживати. Зазвичай починаю розмову з якогось варіанту фрази: «Маєте кілька хвилин, щоб подумати про щось зі мною?». Не дозволяю перетворити це у вияснення відносин, і радше стараюся поставити якусь свою ідею під сумнів, ніж прагну її підтвердження.

Нічого, якщо «прогулянка садом» буде дуже швидкою. Потрібно лише регулярно віддавати їй пріоритет перед іншими заняттями. Я встановив щогодинний сигнал на годинник, і, коли він звучить, запитую себе, як пройшла остання година і що я планую зробити протягом наступної. Одна хвилина — майже не час, але її достатньо для корисної паузи. І, як я вже згадував в одній з попередніх статей під назвою «Як найкраще використати останні п'ять хвилин дня», перш ніж покинути офіс, я щодня приділяю кілька хвилин оцінці того, що в цей день відбулося.

Кріс Фокс, якого видання Fast Company включило до списку «100 найбільш творчих людей у ​​бізнесі», керує всіма розробниками і дизайнерами Facebook. Як і Раджип, він не має такої розкоші, як багато часу на те, щоб думати. «Дорога на роботу і з роботи — мій найпродуктивніший творчий час, — сказав він. — Я ні на чому не зосереджуюсь, але все одно відчуваю в собі енергію інтенсивної зосередженості».

Незосереджена зосередженість. Звучить схоже на приємну прогулянку садом.

Деякі імена і деталі було змінено.

Пітер Брегман

(Автор книг, лектор і консультант з питань керівництва компаніями, генеральний директор міжнародної консалтингової фірми Bregman Partners)

Джерело: Harvard Business Review

Переклад — портал УкрБізнес

Читайте також статті: Свідоме управління”, або як ми приймаємо і не приймаємо рішенняНе дозволяйте своєму плану збивати вас з пантеликуВбивця щастя номер один — бажання взяти на себе надто багато.