Пам'ятаєте, коли востаннє натискали кнопку «відправити» в електронній скриньці, а потім відразу шкодували про це? Або зривалися на когось у момент роздратування? 
Можна з легкістю зачитати довгий список того, що ми робимо в цьому житті неправильно —  забагато їмо і п’ємо, замало уваги приділяємо фізичним вправам і сну, витрачаємо забагато грошей на непотрібні речі і надто сильно залазимо в борги, надто швидко судимо людей, а миримося з ними надто формально, марнотратно споживаємо ресурси, надто багато часу зациклюємось на власних потребах і надто мало орієнтуємось на задоволення потреб інших людей. 
Ми ж кращі. Ми ж здатні на більше. Тоді що конкретно змушує нас так часто обирати недалекоглядну, деструктивну поведінку?
Дозвольте запропонувати дуже просту відповідь: без нашого відому в кожному з нас живе принаймні дві абсолютно різні людини. Вони одна про одну не дуже багато знають. Сумніваєтесь, що це так? Задумайтесь на хвилинку, які ви, коли «на висоті» і проявляєте себе з найкращого боку, а які — коли, навпаки, з найгіршого. В якому з цих варіантів — «справжні» ви? Звісно, відповідь: в обох. Дві сутності — одна людина.
За звичайних обставин нами керують парасимпатична нервова система і префронтальна кора. Ми здатні мислити чітко, спокійно і логічно. У своїй роботі в «Проекті «Енергія» ми назвали це «зоною продуктивності». Саме в цій зоні людина здатна проявляти себе найкращим чином.
Однак, коли ми відчуваємо загрозу, в гру вступають симпатична нервова система і мигдалеподібна залоза — і тоді на сцену виходить наше друге «я». Потік гормонів стресу вивільнено. Префронтальна кора вимикається, ми стаємо більш обмеженими і «короткозорими» в своєму баченні, а реагуємо більш примітивно та інстинктивно.
Фізіологічна реакція «бийся або втікай» мобілізує нас або на атаку, або на відчайдушну втечу. Ми назвали це «зоною виживання». В цій зоні чудово перебувати, якщо на вас нападає лев.
І зовсім не так чудово — у ситуаціях, коли необхідно мислити. Проблема в тому, що наш організм реагує на все, що сприймає як загрозу — наприклад, критичне зауваження від колег чи шефа — активізуючи реакцію «бийся або втікай». Ми втрачаємо здатність до раціональності та вдумливості, і зазвичай навіть не усвідомлюємо, що втратили її.
Згадайте класичне питання, яке ви, швидше за все, задавали іншій людині — або собі: «Про що ти думав, коли робив це?!».
Швидше за все, взагалі ні про що. Просто реагував.
Як тільки гормони стресу припиняють циркулювати по тілу, здатність логічно мислити повертається. Але це не означає, що ми беремо на себе відповідальність за свою погану поведінку. Замість цього більшість із нас використовують префронтальну кору, аби дати раціональне пояснення тому, що ми щойно бездумно зробили. Ми прагнемо виправдати, звести до мінімуму або заперечити свою відповідальність за поведінку, яка насправді була образливою та деструктивною для інших людей.
Ми неправильно використовуємо дар мислення.
А згадайте всіх тих банкірів, які видавали нераціональні субстандартні кредити (що ніколи не були виплачені — і це було ясно з самого початку), але досі не взяли на себе відповідальність за свої корисливі злочини — і не були притягнуті до відповідальності.
Яка ж «протиотрута» існує від реактивної (і шкідливої) поведінки в моменти, коли ми відчуваємо себе під загрозою?
Перший крок: навчитися краще розпізнавати момент,  коли емоції починають перетворюватись на негативні. Наприклад, ви можете помітити пришвидшене серцебиття або стискання у грудях, щелепі чи лобі.
Наступний крок: коли відчуваєте, що ви у відчаї або стривожені, застосуйте наші «Золоті правила поводження зі спусковими механізмами стресу». Це дуже просто: Не робіть того, до чого вас змушує стрес. Імпульсивні реакції — не дуже хороший вибір, і вони рідко призводять до позитивних результатів.
В момент, коли відчуваєте, що переміщуєтеся до «зони виживання», скажіть собі: «Ну от, я знову за своє». Зробіть глибокий вдих. Вдихніть через ніс, рахуючи до 3, і повільно видихніть, рахуючи до шести. Це заспокоїть тіло.
І нарешті, відчуйте «землю» під ногами, викиньте з голови все зайве і усвідомте реальність моменту.
Щойно ви виграли час. Тепер є можливість запитати себе: «Як би в такій ситуації повелося моє краще «я»?» і усвідомлено обрати лінію поведінки в цій ситуації.
Тоні Шварц
(Президент і виконавчий директор компанії «The Energy Project» і автор книг з ефективного управління)
Джерело: Harvard Business Review
Переклад — портал УкрБізнес

Пам'ятаєте, коли востаннє натискали кнопку «відправити» в електронній скриньці, а потім відразу шкодували про це? Або зривалися на когось у момент роздратування? 

Можна з легкістю зачитати довгий список того, що ми робимо в цьому житті неправильно —  забагато їмо і п’ємо, замало уваги приділяємо фізичним вправам і сну, витрачаємо забагато грошей на непотрібні речі і надто сильно залазимо в борги, надто швидко судимо людей, а миримося з ними надто формально, марнотратно споживаємо ресурси, надто багато часу зациклюємось на власних потребах і надто мало орієнтуємось на задоволення потреб інших людей. 

Ми ж кращі. Ми ж здатні на більше. Тоді що конкретно змушує нас так часто обирати недалекоглядну, деструктивну поведінку?

Дозвольте запропонувати дуже просту відповідь: без нашого відома в кожному з нас живе принаймні дві абсолютно різні людини. Вони одна про одну не дуже багато знають. Сумніваєтесь, що це так? Задумайтесь на хвилинку, який ви, коли «на висоті» і проявляєте себе з найкращого боку, а який — коли, навпаки, з найгіршого. В якому з цих варіантів — «справжній» ви?

Звісно, відповідь: в обох. Дві сутності — одна людина.

За звичайних обставин нами керують парасимпатична нервова система і префронтальна кора. Ми здатні мислити чітко, спокійно і логічно. У своїй роботі в «Проекті «Енергія» ми назвали це «зоною продуктивності». Саме в цій зоні людина здатна проявляти себе найкращим чином.

Однак, коли ми відчуваємо загрозу, в гру вступають симпатична нервова система і мигдалеподібна залоза — і тоді на сцену виходить наше друге «я». Потік гормонів стресу вивільнено. Префронтальна кора вимикається, ми стаємо більш обмеженими і «короткозорими» в своєму баченні, а реагуємо більш примітивно та інстинктивно.

Фізіологічна реакція «бийся або втікай» мобілізує нас або на атаку, або на відчайдушну втечу. Ми назвали це «зоною виживання». В цій зоні чудово перебувати, якщо на вас нападає лев.

І зовсім не так чудово — у ситуаціях, коли необхідно мислити. Проблема в тому, що наш організм реагує на все, що сприймає як загрозу — наприклад, критичне зауваження від колег чи шефа — активізуючи реакцію «бийся або втікай». Ми втрачаємо здатність до раціональності та вдумливості, і зазвичай навіть не усвідомлюємо, що втратили її.

Згадайте класичне питання, яке ви, швидше за все, задавали іншій людині — або собі: «Про що ти думав, коли робив це?!».

Швидше за все, взагалі ні про що. Просто реагував.

Як тільки гормони стресу припиняють циркулювати по тілу, здатність логічно мислити повертається. Але це не означає, що ми беремо на себе відповідальність за свою погану поведінку. Замість цього більшість із нас використовують префронтальну кору, аби дати раціональне пояснення тому, що ми щойно бездумно зробили. Ми прагнемо виправдати, звести до мінімуму або заперечити свою відповідальність за поведінку, яка насправді була образливою та деструктивною для інших людей.

Ми неправильно використовуємо дар мислення.

А згадайте всіх тих банкірів, які видавали нераціональні субстандартні кредити (що ніколи не були виплачені — і це було ясно з самого початку), але досі не взяли на себе відповідальність за свої корисливі злочини — і не були притягнуті до відповідальності.

Яка ж «протиотрута» існує від реактивної (і шкідливої) поведінки в моменти, коли ми відчуваємо себе під загрозою?
Перший крок: навчитися краще розпізнавати момент,  коли емоції починають перетворюватись на негативні. Наприклад, ви можете помітити пришвидшене серцебиття або стискання у грудях, щелепі чи лобі.

Наступний крок: коли відчуваєте, що ви у відчаї або стривожені, застосуйте наші «Золоті правила поводження зі спусковими механізмами стресу». Це дуже просто: Не робіть того, до чого вас змушує стрес. Імпульсивні реакції — не дуже хороший вибір, і вони рідко призводять до позитивних результатів.

В момент, коли відчуваєте, що переміщуєтеся до «зони виживання», скажіть собі: «Ну от, я знову за своє». Зробіть глибокий вдих. Вдихніть через ніс, рахуючи до 3, і повільно видихніть, рахуючи до шести. Це заспокоїть тіло.

І нарешті, відчуйте «землю» під ногами, викиньте з голови все зайве і усвідомте реальність моменту.

Щойно ви виграли час. Тепер є можливість запитати себе: «Як би в такій ситуації повелося моє краще «я»?» і усвідомлено обрати лінію поведінки в цій ситуації.

Тоні Шварц

(Президент і виконавчий директор компанії «The Energy Project» і автор книг з ефективного управління)

Джерело: Harvard Business Review

Переклад — портал УкрБізнес

Читайте також статті: Вирішення проблем: де саме ми можемо помилитися?Як я став оптимістомВбивця щастя номер один — бажання взяти на себе надто багато