Замок Любарта – це не лише пам’ятка архітектури національного значення, а й команда успішних і талановитих гумористів, які гідно представляють Луцьк на загальноукраїнському рівні. VIP вдалось поспілкуватися з харизматичним Назаром Пащуком – лідером колективу «Замок Любарта».

Розкажіть трохи про команду «Замок Любарта». Коли ви були створені і з чого починали свій шлях?

 
Моя діяльність в КВН розпочалась ще з міста Ковеля, зі шкільних років. В Ковелі з часом сформувалась команда «Лінія відриву», з якої зараз двоє людей входять в склад «Замка Любарта» - я та Володимир Тишкун. П’ять-шість років тому я переїхав у Луцьк, але хотів продовжувати грати у КВН. У мене виникла особиста потреба: створити команду, щоб і далі займатись улюбленою справою. В Луцьку нам вдалось знайти підтримку для створення міської команди «Замок Любарта», якій 1 квітня вже буде 5 років. До речі, в честь цього 31 березня у Луцьку буде концерт.

Перша наша гра була в Одесі у першій українській лізі, тоді в команді навіть грали двоє білорусів. Ми ледве пройшли в сезон, але все ж стали переможцями ліги. Після того (ще до війни) ми їздили в Сочі, а згодом потрапили у вищу українські лігу КВН – її тоді ще не показували по телебаченню, але для нас це був особливий момент, оскільки всі, хто займались з КВНом, прагнули опинитись там.

Як виникла ідея попробувати свої сили у «Лізі сміху»? Чия це була ідея?


Коли в Україні почалась війна, то КВН взагалі закрився як проект. Але рівно через рік Андрій Петрович Чивурін, головний редактор КВН, через бойові дії повернувся в Україну і разом зі «Студією Квартал-95» створили такий проект, про який ще ніхто нічого не знав. А ми на той момент в Україні вже виграли майже все, що тільки могли, і треба було щось робити далі.

Ми були командою, яка, загалом, претендувала на прохід в сезон, але для початку дуже хотіли попасти в другий тур, щоб нас відібрали приблизно зі 130 команд у 50-ку. Це вже тепер коли ми туди приїжджаємо, то хочемо потрапити у прямі ефіри і щоб нас вибрав якийсь тренер. Спочатку ж було все інакше.


У другому сезоні «Замок Любарта» вдруге вибув на стадії 1/4 фіналу, хоча, на думку багатьох глядачів, ваш виступ був одним із найкращих. Чи вважаєте ви справедливим рішення суддів залишити у проекті команду Потапа «Де Рішельє»?


Одразу скажу, що по ТБ навіть половину того, що було насправді, не показали. Це було дуже довго, зал неймовірно «гарчав», Володимир Зеленський не знав, що сказати. Була глобальна паніка. Це вже згодом вони додумалися вибирати сильнішого за оплесками глядачів. Якби в нашому епізоді таке було, то ми вже нарешті були б у півфіналі «Ліги сміху». Ми вважаємо, що це, мабуть, був найсильніший наш виступ, проте, це вже швидше питання смаку.



У «Лізі сміху» ви працювали під керівництвом Юрія Горбунова і Олі Полякової. З ким було приємніше працювати?


Коли ми брали участь у «Лізі сміху», то нам здавалось, що з Поляковою було значно комфортніше. Не знаю, чому так. Просто вона така душевна дівчинка, дуже активна і емоційна. Хоча з нею важко, але вона прислухалась до нас, завдяки чому і вдалось знайти спільну мову.

Зараз важко про це говорити і порівнювати їх, адже час і емоції пройшли. Але в той момент, коли ми «вилітали» з проекту, Оля за нас боролася. І ту підтримку, яку ми відчували на той момент, мабуть, не порівняєш ні з чим. При всій повазі до Юрія, з ним ми не переживали таких емоцій.

А чи підтримуєте зв’язок з Горбуновим і Поляковою?


При потребі я можу спокійно зателефонувати Горбунову і обговорити певні питання. Особисто мені легше спілкуватись з Юрієм, а з Олею важче. В мене є її номер телефону, але контакт з нею я підтримую через директора, якщо мені щось потрібно.

До речі, нещодавно був випадок, коли ми літали до Туреччини. В аеропорту ми зустріли Олену Кравець. Я спочатку і не помітив її, вона сама до нас підійшла, поцілувала у щічку, розпитала про наші справи. Це було досить не очікувано і приємно. Бо одна справа, коли ми бачимось і спілкуємось в рамках «Ліги сміху», і зовсім інша, коли це відбувається поза проектом.

Хто головний генератор жартів і хто відповідає за зміст?


У мене є авторська група, зокрема Женя Сисовський - це наш головний автор, який працює професійним сценаристом. Загалом якісь конкретні завдання роздаю завжди я. Коли готуємо певний виступ, то готуємо його «кістяк», який я заповнюю своїми ідеями, а далі вже детальніше його розписуємо. Ніби в нас це непогано виходить, але оцінювати, звісно, глядачу.

Чи є теми, на які ви не жартуєте або яких намагаєтесь уникати?


Стараємось нікого не ображати. З лиха якогось не сміятись, з біди людської. Війни, хвороби, і так далі. Це не смішно і не варто підіймати такі теми на загальному рівні. Є ще таке поняття як «чорний гумор», то там вже зовсім по-іншому все. До того ж, в таких проектах, як «Ліга сміху», є редактори, які завжди проглядають матеріал і вирішують варто його пропускати чи ні.

 
За яких умов можливо потрапити у команду "Замок Любарта"?


Окремо людину в команду ми не шукаємо, ні актора, ні автора. Хоча не так давно ми на дві гри запрошували відомого пародиста Валерія Юрченка - фіналіста «Україна має талант». Ще у нас було дві учасниці з «Чачки», одна з яких зіграла роль жінки голови села. Тобто, періодично ми намагаємось «вливати нову кров», але поки що, на жаль, не було такого, щоб хтось на 100 % закріпився. Але якщо буде хтось такий геніальний, то дорога завжди відкрита. Однак, просто за те, що людина візуально смішна, ми її не зможемо взяти. Лише за талант - акторський чи авторський.