У давній українській традиції для належного святкування різдвяно-новорічних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка. Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового дідуха, в якого встромляли стебла жита, пшениці, вівса та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу.

Господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку для всіх членів родини та купити новий посуд. Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.

Напередодні Різдва, 6 січня, ще вдосвіта господар і господиня готували кутю та узвар. Для куті бралася завчасно потовчена і вимочена пшениця, а також набрана до сходу сонця вода, яку ніби то освятив уночі сам бог сонця.
Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед — вічного щастя святих на Небі). Узвар готували із сухофруктів.

Коли кутя вже була приготовлена, господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Господар обсипав маком усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряв, чи все готове до Святвечора. Згодом батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи воду, а хлопчик — три колоски. Там уже стояв приготовлений дідух та 12 в'язочок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою й приказували молитву.

Потім брали дідуха та сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з хлібом та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину — для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня — паляницю, в яку вставляли й свічку.

Кутю і узвар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, узвар — паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбиралась в ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку люди постилися й нічого не їли.
Першим за стіл сідав господар, а за ним усі й інші. Під час Святої вечері не годилося вставати з-за столу, розмовляли поважно й неголосно.
Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку, мед й ставив на стіл. Насамперед годували худобу й домашню живність. Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки й чарки.

За традицією, на Святвечір мало бути 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.
Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд.

Ранесенько до схід сонця починали ходити хлопчики-віншувальники. Їм дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями.
Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабанця, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з хати. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь - в село для спілкування.

Уже в підвечірок йшли перші дитячі ватаги колядників. Хлопці питали у господарів, кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед “застільним вікном" і виспівували вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних “вістунів добра та щастя".

За матеріалами ogo.rv.ua