Як виник, розвивався і в яких формах поширювався переклад в Київській Русі - питання складне, яке не може розглядатися окремо від історії виникнення і розвитку всіх слов'янських (в тому числі і східнослов'янських) культур в цілому.

Вітчизняна перекладацька традиція існує з давніх часів. Створивши, спеціально для слов'ян, абетку кирилицю, Кирило і Мефодій почали перекладати з грецької слов'янською мовою Святе Письмо. Цим і підтверджується та істина, що переклад виникає разом з письменництвом. Далі до цієї роботи долучилося багато інших людей, більшість з яких були освічені ченці.

Філологи, археологи і літературознавці у результаті довголітніх досліджень остаточно встановили, що разом з книжковою церковнослов'янською мовою в Київській Русі розвивалась мова народна, давньоруська чи південноруська. Ті самі дослідники знайшли беззаперечні елементи південно руської мови в багатьох літературних пам'ятках Київської Русі, насамперед у "Слові о полку Ігоревім".

Перекладне письменство мало велике значення ще в давній Україні, про що свідчить переказ про Ярослава Мудрого, який зібрав писарів, а з ними почав перекладати книжки з грецької церковнослов'янською мовою. Тим не менш переклад в Київській Русі (як і в середньовічній Україні) розуміли інакше, ніж тепер. Його швидше можна було назвати переробкою, і сприймався він як твір свого письменства. Головним було передати зміст, а тому міг перекладач замінювати в тексті перекладу поняття і предмети, відсутні в житті своєї нації. Навіть переписувач творів міг вносити в нього читацькі нотатки, зроблені на полях, або з власних коментарів. У результаті нівелювалася різниця між перекладом та оригінальним твором, а сам переклад був сповненим численних переробок.