До вашої уваги стаття Тоні Шварца — президента і виконавчого директора компанії «The Energy Project» і автора книг з ефективного управління.

До Вашої уваги стаття Тоні Шварца — президента і виконавчого директора компанії «The Energy Project» і автора книг з ефективного управління.
Ми разом будували бізнес. У 2003 році ми стали співавторами книги на тему нашої роботи, що покликана допомагала організаціям краще піклуватися про своїх працівників.
Проблема в тому, що ми й самі не дуже добре піклувалися один про одного. Я не міг не помічати цієї іронії долі, але партнерство — це ж завжди непросто. Наше партнерство невблаганно наближалося до свого кінця.
Нарешті, одного дня, після серії обговорень, мій партнер дав зрозуміти, що не хоче продовжувати працювати зі мною разом. Моєю першою реакцією був шок. Врешті-решт, наша спільна книга щойно стала бестселером № 1.
Протягом більшої частини мого життя я був людиною, яка бачила склянку наполовину порожньою. Я вважав, що песимізм — це просто реалізм. Я списував це на свій темперамент — на незмінну рису своєї особистості. Мені навіть стало комфортно жити з цим дискомфортом. Хвилювання було способом зберігати пильність щодо будь-чого, що може піти не так. І чудовим прикладом того, що може піти не так, став такий поворот подій.
Проте, в ході роботи з керівниками компаній, я також глибоко зацікавився відмінністю між фактами та версіями.
Факт — це щось незаперечне. Він може бути об'єктивно перевірений будь-якою людиною.
А версія — це щось, що ми придумуємо, аби розібратися у фактах. Ми — істоти, яким потрібне осмислення. Ми прагнемо розуміти.
Найлегше для мене — і всі б мене зрозуміли — було б видати сповнену песимізму версію фактів у цій ситуації. Так, я щойно втратив роботу, яку любив. Я мусив забезпечувати свою молоду сім'ю. Мені було 40 років з хвостиком, а на горизонті не було жодної конкретної пропозиції роботи, на яку я міг би претендувати.
Я прийшов до висновку, що проблема ось у чому: такого роду негативні інтерпретації пригнічують і вселяють невпевненість. При цьому негативні емоції, такі як гнів, страх і осуд, утруднюють творче і ясне мислення, і можуть навіть паралізувати всі зусилля.
Останні кілька місяців перед тим я почав експериментувати з новим ранковим «ритуалом». Він базувався на культивуванні того, що називається «реалістичним оптимізмом» — а саме, практикою розповідати собі найбільш обнадійливу і життєстверджуючу версію кожної конкретної ситуації, не заперечуючи при цьому фактів.
До цього протягом багатьох років, прокидаючись, я мав звичку сканувати свої думки, аж поки не фіксував увагу на певній придуманій проблемі, що нібито чекала на мене в той день. Тоді я починав розмірковувати про те, що саме може піти не так. До моменту вставання з ліжка я зазвичай уже був стурбований і виведений з душевної рівноваги.
Але я створив для себе новий ритуал: вставати з ліжка, коли я прокинувся, іти до свого письмового столу і записувати те, що мене непокоїло — але тільки факти. Потім я записував свою версію цих фактів. Нарешті, я працював над створенням більш реалістично-оптимістичної версії, яку міг собі запропонувати — на основі все тих же незаперечних фактів.
Я робив це щоранку, старанно, протягом декількох місяців, і зазвичай це допомагало мені почуватися хоча б трохи краще. Я також став помічати, що той негативний розвиток подій, який я собі спочатку уявляв, рідко збувався.
І нарешті одного ранку я прокинувся, і в мою голову, як завжди, прийшло чергове складне «питання дня». Однак цього разу, перш ніж якась негативна версія встигла посісти своє звичне місце, мені в голову прийшла більш реалістично-оптимістична версія — причому, без особливих зусиль.
Відбулася якась глибинна зміна. В наступні дні я почувався так, ніби змістився весь мій центр ваги. Я почувався так, ніби сонце нарешті пробилося крізь хмари і тепер буде світити завжди. Причиною цьому, я вважаю, стало те, що з допомогою свого ритуалу я врешті-решт створив нові нейронні шляхи в своєму мозку.
Я досі пам'ятаю, що сталося в той день, коли мій партнер подзвонив мені і сказав, що більше не хоче працювати зі мною разом. Коли ми завершили телефонну розмову, першою моєю думкою було «Ну що ж, яку реалістично-оптимістичну інтерпретацію цих подій я можу запропонувати собі прямо зараз?».
Відповідь прийшла до мене майже раптово. «Нарешті ти отримав шанс зробити щось по-справжньому своє. Це неймовірна можливість».
Звісно, я переживав моменти гніву, страху і сумнівів в наступні тижні і місяці. Але я на них довго не затримувався. Натомість я щоразу швидко переходив до створення більш позитивної версії своїх планів.
Я черпав сили з того факту, що не витрачав енергію марно на шкодування себе чи на почуття озлобленості тим, що сталося. Натомість я зосередив свою енергію на новому підприємстві, яке збирався започаткувати.
На сьогодні я побудував компанію, якою всім серцем пишаюся, а мої партнери — це група людей, на співпрацю з якими я очікую щодня з все більшим задоволенням. Ми робимо роботу, яку я ніколи б не міг робити з моїм колишнім партнером.
Я також відомий в нашій компанії як найбільш непохитний оптиміст. Ось доказ: зараз я вважаю свою втрату роботи десять років тому однією з найкращих подій, що будь-коли зі мною траплялися.
Тоні Шварц

Ми разом будували бізнес. У 2003 році ми стали співавторами книги на тему нашої роботи, що покликана допомагати організаціям краще піклуватися про своїх працівників.

Проблема в тому, що ми й самі не дуже добре піклувалися один про одного. Я не міг не помічати цієї іронії долі, але партнерство — це ж завжди непросто. Наше партнерство невблаганно наближалося до свого кінця.

Нарешті, одного дня, після серії обговорень, мій партнер дав зрозуміти, що не хоче продовжувати працювати зі мною разом.

Моєю першою реакцією був шок. Врешті-решт, наша спільна книга щойно стала бестселером № 1.

Протягом більшої частини мого життя я був людиною, яка бачила склянку наполовину порожньою. Я вважав, що песимізм — це просто реалізм. Я списував це на свій темперамент — на незмінну рису своєї особистості. Мені навіть стало комфортно жити з цим дискомфортом. Хвилювання було способом зберігати пильність щодо будь-чого, що може піти не так. І чудовим прикладом того, що може піти не так, став такий поворот подій.

Проте, в ході роботи з керівниками компаній, я також глибоко зацікавився відмінністю між фактами та версіями.

Факт — це щось незаперечне. Він може бути об'єктивно перевірений будь-якою людиною.

А версія — це щось, що ми придумуємо, аби розібратися у фактах. Ми — істоти, яким потрібне осмислення. Ми прагнемо розуміти.

Найлегше для мене — і всі б мене зрозуміли — було б видати сповнену песимізму версію фактів у цій ситуації. Так, я щойно втратив роботу, яку любив. Я мусив забезпечувати свою молоду сім'ю. Мені було 40 років з хвостиком, а на горизонті не було жодної конкретної пропозиції роботи, на яку я міг би претендувати.

Я прийшов до висновку, що проблема ось у чому: такого роду негативні інтерпретації пригнічують і вселяють невпевненість. При цьому негативні емоції, такі як гнів, страх і осуд, утруднюють творче і ясне мислення, і можуть навіть паралізувати всі зусилля.

Останні кілька місяців перед тим я почав експериментувати з новим ранковим «ритуалом». Він базувався на культивуванні того, що називається «реалістичним оптимізмом» — а саме, практикою розповідати собі найбільш обнадійливу і життєстверджуючу версію кожної конкретної ситуації, не заперечуючи при цьому фактів.

До цього протягом багатьох років, прокидаючись, я мав звичку сканувати свої думки, аж поки не фіксував увагу на певній придуманій проблемі, що нібито чекала на мене в той день. Тоді я починав розмірковувати про те, що саме може піти не так. До моменту вставання з ліжка я зазвичай уже був стурбований і виведений з душевної рівноваги.

Але я створив для себе новий ритуал: вставати з ліжка, коли я прокинувся, іти до свого письмового столу і записувати те, що мене непокоїло — але тільки факти. Потім я записував свою версію цих фактів. Нарешті, я працював над створенням більш реалістично-оптимістичної версії, яку міг собі запропонувати — на основі все тих же незаперечних фактів.

Я робив це щоранку, старанно, протягом декількох місяців, і зазвичай це допомагало мені почуватися хоча б трохи краще. Я також став помічати, що той негативний розвиток подій, який я собі спочатку уявляв, рідко збувався.

І нарешті одного ранку я прокинувся, і в мою голову, як завжди, прийшло чергове складне «питання дня». Однак цього разу, перш ніж якась негативна версія встигла посісти своє звичне місце, мені в голову прийшла більш реалістично-оптимістична версія — причому, без особливих зусиль.

Відбулася якась глибинна зміна. В наступні дні я почувався так, ніби змістився весь мій центр ваги. Я почувався так, ніби сонце нарешті пробилося крізь хмари і тепер буде світити завжди. Причиною цьому, я вважаю, стало те, що з допомогою свого ритуалу я врешті-решт створив нові нейронні шляхи в своєму мозку.

Я досі пам'ятаю, що сталося в той день, коли мій партнер подзвонив мені і сказав, що більше не хоче працювати зі мною разом. Коли ми завершили телефонну розмову, першою моєю думкою було «Ну що ж, яку реалістично-оптимістичну інтерпретацію цих подій я можу запропонувати собі прямо зараз?».

Відповідь прийшла до мене майже раптово. «Нарешті ти отримав шанс зробити щось по-справжньому своє. Це неймовірна можливість».

Звісно, я переживав моменти гніву, страху і сумнівів в наступні тижні і місяці. Але я на них довго не затримувався. Натомість я щоразу швидко переходив до створення більш позитивної версії своїх планів.

Я черпав сили з того факту, що не витрачав енергію марно на шкодування себе чи на почуття озлобленості тим, що сталося. Натомість я зосередив свою енергію на новому підприємстві, яке збирався започаткувати.

На сьогодні я побудував компанію, якою всім серцем пишаюся, а мої партнери — це група людей, на співпрацю з якими я очікую щодня з все більшим задоволенням. Ми робимо роботу, яку я ніколи б не міг робити з моїм колишнім партнером.

Я також відомий в нашій компанії як найбільш непохитний оптиміст. Ось доказ: зараз я вважаю свою втрату роботи десять років тому однією з найкращих подій, що будь-коли зі мною траплялися.

Тоні Шварц

Джерело: Harvard Business Review

Переклад — портал УкрБізнес

Читайте також статті: Життя прекрасне, коли нічого не очікуєшДев'ять речей, які успішні люди роблять по-іншомуВбивця щастя номер один — бажання взяти на себе надто багато.