До вашої уваги стаття Марсі Шорр Хірш — доктора педагогічних наук, директора консалтингової компанії  HirschHills Consulting.

Більшість людей мріють про успіх. Розуміння успіху дуже індивідуальне, але, як «бувалий» консультант з питань кар'єрного зростання, я можу чесно сказати, що до мене ще ніхто ніколи не приходив з іншою метою, окрім «досягнення успіху».

Переважна більшість моїх клієнтів хочуть «надзвичайного успіху» — тобто кар'єри, яка просуне їх до найвищих посад в компаніях. Однозначно, що людей, які прагнуть посісти ці найвищі посади, більше, ніж відповідних можливостей. Тому одним це вдається, а іншим — ні.

Щоб ефективніше допомагати своїм клієнтам досягати їхніх цілей, я вирішила вияснити, що ж відрізняє тих, кому вдається ставати керівниками вищого рангу, від тих, кому це не вдається. Проаналізувавши літературу на тему успіху, я виявила там безліч взаємозв'язків між певними факторами і успіхом в кар’єрі. Ці фактори розглядалися в рамках конкретної галузі. Так, дослідники в галузі освіти вивчали зв'язок між вибором навчальної спеціальності і кар'єрними досягненнями; психологи розглядали зв'язок між успіхом і типом особистості; а об’єктом досліджень соціологів були питання на кшталт взаємозалежності між порядком народження дітей в сім’ї та кар'єрою — але все це виглядало досить обмежено. Реальне життя — багатовимірне. Кожна кар'єра включає в себе складові елементи, пов'язані з різними сферами життя — і в них люди роблять вибір, який може вплинути на їхній кар'єрний успіх.

Більше того, у тих дослідженнях успіх зазвичай розглядався як монолітне поняття. Не розрізнялися ступені, рівні успіху, а лише два варіанти: або успіх, або провал. У своїх пошуках я прагнула не просто зрозуміти, чому деякі люди досягають успіху, а інші зазнають невдачі — адже моїх клієнтів не назвеш повними невдахами. Це, як правило, розумні, працьовиті люди з високим рівнем мотивації — коротше кажучи, з хорошими шансами на успіх в широкому сенсі цього слова. Я хотіла знайти саме той секретний «рецепт». Що було рушійним фактором у кар'єрах тих, хто діставався до «верхів» — на противагу тим, хто застрягав у середніх ланках?

Тож я взялася досліджувати це питання сама. Використовуючи метод «підібраних пар», я працювала над вивченням кар'єри 12 пар керівних працівників вищої та середньої ланки. Кожну пару складали люди, які почали свою кар’єру приблизно в той самий час, мали однакову успішність в освіті, а також були одного віку, статі, раси і кваліфікаційного рівня. (Примітка: всі пари складалися з білошкірих чоловіків, так як на момент дослідження мені не вдалося знайти ні людей іншого кольору шкіри, ні жінок серед керівників вищої ланки, для яких можна було б підібрати відповідну пару серед керівників середньої ланки в їхніх організаціях). Основна різниця між ними полягала в тому, що після однакової кількості років в тій самій організації один з учасників пари досяг «надзвичайного успіху», в той час як інший дійшов лише до керівної посади середнього рівня. 

У цих учасників збиралися кількісні та якісні дані за 60 факторами — саме тими, що часто згадуються як складові кар’єрного успіху. Кожного учасника питали, чи був конкретний фактор присутній у його біографії, і, якщо так, то на скільки балів учасник оцінює його важливість для власного успіху. Цікаво, що стосовно «фактичної сторони питання» — простої наявності чи відсутності цих факторів успіху — у групах учасників не було виявлено відмінностей. І навіть щодо визначення важливості цих факторів картина не була кардинально іншою. Тобто високо успішні керівники нібито нічим не відрізнялися від помірно успішних — якщо виходити з визначних ​​подій життя чи яскраво виражених принципів поведінки.

Але різниця між двома групами проявилася тоді, коли учасникам було запропоновано розповісти, як саме кожний фактор позначився на результатах їхньої кар'єри. Складалося враження, що «надзвичайно успішні» учасники оцінювали важливість окремих складових своєї кар'єри не так, як їх лиш «помірно успішні» колеги. Візьмемо для прикладу їхні шлюби. Загалом 22 з 24 учасників повідомили, що одружені, і всі 22 назвали шлюб в числі дуже важливих факторів успіху в кар'єрі. Але, коли їх попросили пояснити, чим саме допоміг шлюб, «помірно успішні» учасники запропонували такі відповіді, як «У мене завжди є чисті сорочки в шафі», або «Я ніколи не мушу переривати роботу, щоб відвезти дітей на прийом до лікаря». Вони висловили вдячність за внесок, зроблений їхніми половинками, навівши приклади того, як їхні дружини допомагали їм у задоволенні «матеріально-технічних» життєвих потреб.

Відповіді в групі «надзвичайно успішних» мали інакший характер. «Моя дружина навчила мене всім навичкам міжособистісного спілкування, які я маю» та «Я ніколи не приймаю важливого ділового рішення, не порадившись із нею» — ось типові пояснення, надані учасниками топ-групи. Вони цінували своїх дружин за те, що ті навчили їх необхідним речам у важливих сферах життя або допомогли побачити складні питання під іншим кутом. Ця тенденція оцінювати важливість подружніх відносин за чимось більшим, ніж просто фактор практичної користі — лише одна із особливостей, що вирізняють стиль мислення високо успішних керівників про роботу в партнерстві. Замість того, щоб стандартно давати якісь типові, узагальнені, засновані на соціальних ролях оцінки, вони визнавали особливі таланти і сильні сторони своїх партнерів та пояснювали, як це їм допомогло.

Знову і знову характерні відповіді учасників кожної з підібраних мною пар свідчили про те, що вони по-різному оцінювали значимість аналогічних ситуацій, рішень і людей у своїй кар'єрі. І ці відмінності були системні. Члени «надзвичайно талановитої» групи прагнули отримувати бажаний результат в нестандартний спосіб у всьому — від плідного спілкування з людьми, незалежно від їхніх посадових обов'язків, (наприклад, хіба бухгалтер не може запропонувати креативну ідею?), до постійного перегляду своєї кар'єри з урахуванням нових, неочікуваних можливостей. Вони ніби бачили те, що відбувалося навколо, крізь іншу призму. Можливо, саме тому вони робили інший вибір, що призводило до іншого результату. 

Ось у чому, на мою думку, тут справа. Різні призми бачення, що призводили до різних рішень в житті учасників цих двох груп, а також слова, які вони використовували для пояснення ролі вищезгаданих факторів у своїй кар'єрі, змушують мене зробити наступне припущення: можливо, працівники на цих двох «рівнях» відрізняються стадією дорослості свого розвитку. Невідомо, стало це причиною чи результатом різниці в їхніх кар'єрах — але виникає висновок, що ці стадії розвитку є одним з ключових факторів кар'єрного успіху. 

Цією гіпотезою я керуюся в роботі з консультування клієнтів. Я підштовхую їх до думки, що розуміння того, як мислять дуже успішні люди — можливо, найкращий крок до того, аби стати одним з них. Я закликаю їх для початку ознайомитись із теорією стадій дорослості розвитку людей, а потім визначити свою власну стадію розвитку і погляд на речі. Якщо вони будуть свідомо і регулярно ставити собі питання «А що про це подумала б людина, яка на одну чи дві стадії стоїть вище за мене в розвитку?», то я впевнена, що успіх не змусить на себе чекати.

Марсі Шорр Хірш

Джерело: Harvard Business Review

Переклад - портал УкрБізнес

Читайте також статті: Дев'ять речей, які успішні люди роблять по-іншому, Чи добре критикувати шефа?, Вбивця щастя номер один — бажання взяти на себе надто багато.