Звичай людей залишати надгробки там, де поховані близькі, йде корінням в старовину. Ще неандертальці придумали завалювати вхід у печеру, де відбувалося поховання, великим каменем, щоб ніхто не потривожив спокій померлих. У Стародавньому Єгипті надгробками фараонів були, по суті, знамениті піраміди. Але якими б не були пам'ятники, їх суть завжди була одна - залишити пам'ять про людину, довести, що її любили і будуть пам'ятати. Раніше надгробні пам'ятники найчастіше виготовлялися з каменю або дерева.

Сьогодні, мабуть, немає більш придатного матеріалу для виготовлення пам'ятників та меморіальних комплексів, ніж природний камінь - граніт. Багата гама благородних кольорів та відтінків, різноманітна фактура каменю, з його неповторним малюнком, особливий урочистий блиск полірованої поверхні каменя або колотий камінь, що створює відчуття непорушної вічності - все це, в поєднанні з мистецтвом, майстерністю та фантазією скульпторів, дозволяє втілювати неповторні шедеври - унікальні меморіальні комплекси та елітні, ексклюзивні гранітні пам'ятники.

Ритуали поховань в історії людства настільки різноманітні, що всі їх не перелічити. Стародавні китайці першими почали з почестями класти померлих у гробниці. Єгиптяни ж першими здогадалися зберігати тіла бальзамуванням та проводжати покійного в світ інший з розкішшю, з багатствами і навіть іноді з придворними, щоб померлий мав змогу прокинутися в іншому світі таким же шанованим. Індус Шах-Джахана звів на честь померлої дружини знаменитий надгробний пам'ятник Тадж-Махал, одне з семи чудес світу. Усипальницю в 1630-1652 р. спорудили тисячі людей, і до сьогоднішнього дня вона змушує згадувати прекрасну Мумтаз-Махал. Знаменита Костниця в Чеському містечку Седльце є одним із найдивніших надгробних пам'ятників в історії. З тих пір, як над містечком розвіяли Святу Землю, привезену з Палестини, багато знатних людей хотіли бути поховані саме там, а під час епідемії чуми близько 30 тисяч тіл були складовані без почестей в каплиці. Пізніше, з величезної кількості кісток, різьбяр по дереву Франтішек Рінту створив чудові прикраси каплиці - люстри, вівтар, фамільний герб Шварценбергів і навіть свій підпис.

У 1804 році освічені парижани організували кладовище з назвою «Сад», в якому могили прикрашали надгробки, виконані скульпторами. Перші надгробні скульптури були страхітливими втіленнями горгулій та демонічних істот. Краса та розміри горгулій сильно залежали від соціального становища й багатства похованого. Лише в дев'ятнадцятому столітті надгробні пам'ятники стали справжніми прикрасами могил. У меморіальних скульптурах частіше стали використовуватися ангельські персонажі і надгробки стали служити нагадуванням про спокій.

Еволюція пам'ятників торкнулася не лише їх форми, але й матеріалів, з яких вони виготовлялися: від дерев'яних та глиняних брил, що закривали печеру, до більш довговічного природного каменю. Камінь, що найчастіше використовувався у виготовленні пам'ятників, змінювався з ходом часу, проте безперечним лідером в усі епохи був граніт. Гранітні пам'ятники відрізняються міцністю та винятковою довговічністю. При цьому граніт виглядає досить аристократично - гарно і разом з тим - строго. Саме завдяки аристократичності та строгості гранітні пам'ятники завоювали таку популярність. Кілька століть тому саме гранітні пам'ятники удостоювалися честі нести на собі фамільний герб покійного.

В наш час існує можливість помістити на надгробку портрет померлого, як фотографічний, так і виконаний за допомогою техніки шліфування. Сьогодні можна також виготовити пам'ятник з портретом у вигляді барельєфа або скульптури. Під рукою майстра заготовки з граніту, що представляють собою спочатку окремі брили, плити та осколки неправильної форми, перетворюються в чудові скульптурні ансамблі. Завдяки мистецтву скульптора пам'ять про минулі покоління, втілена в неживому камені, стає спадщиною їх нащадків.