Інтерв’ю із головним редактором всеукраїнського тижневика “Сім’я і дім” Юрієм Конкевичем.

- Хто був ініціатором створення газети «Сім’я і дім»? І чому саме така назва?

- Пригадайте середину 1990-х? Як цей період тільки не називають. Втім найперше на думку спадають епітети на кшталт: чорні, трагічні, бідні, бурхливі і т.п. Не забути сімейні цінності, власне традиційні українські родинні цінності було ой як важко. Тому наш шеф-редактор Іван Корсак і назвав видання саме так: «Сім’я і дім». Власне у тематиці газети способі подачі матеріалів ми й бачимо зростання популярності газети у перші роки.

- З яким тиражем колектив газети «Сім’я і дім» зустрічав свою річницю?

- Починали ми в грудні 1996-го із двох тисяч, а через мали близько десяти. Нині досягли 40 000 і на цьому зупинятися звісно не бажаємо. Відзначу до слова, що завжди писали справжній тираж, не обманюючи ані себе, ані рекламодавців.

- На які цінності орієнтується ваше видання?

- А ви не помітили під логотипом нашого гасла? «Тільки справжні цінності». Невже щось може бути ціннішим для людини, ніж сім’я і дім?
- З чого починається робочий день вашого журналістського колективу?

- Гарне питання, треба буде в колег розпитати. Все ж думаю, усі спочатку перевіряють електронну пошту і каву заварюють. І пішло-поїхало...

- Якщо порівнювати людину із твариною, то з яких друзів наших менших складається ваш колектив?
- Можете сміятися, але, наприклад, у головного редактора телефон редакції на мобільному закомутований ласкавим словом «Звірята»... Так що із питанням ви потрапили в «десятку». Звісно, не всі ми тигри і леви. Є благородні олені, одинокі вовки і горді орли. Декілька полохливих зайчиків бігає і сила-силенна котів – домашніх і хитрих... Кого не має, так це свиней і шакалів.

- На вашу думку, яку роль в сім’ях, де читають «Сім’ю і дім» виконує ваше видання?

- Типова ситуація така: мама купує газету (передплачує), приносить додому, а її роздирають на «свої» шматки тато і діти. Коли ми бачимо в далеких-далеких селах підшивки СіДу за останні 11 років, коли нам пишуть листи вже із Одеси чи Вінниці, коли на Різдво прикрашаємо ялинку листівками читачів, то звісно нам і «зарплати не треба, тільки робити дай» (жарт.) Як кажуть, жити хочеться. От власне і ми пишемо так, щоб жити хотілося, хай там, що не казали в новинах чи якою сірою, а почасти й чорною не була буденність.

- Найвідоміший співрозмовник газети «Сім’я і дім»?

- Відразу й не назву. Це дивлячись, кого вважати відомим. Повірте, що часто легше і приємніше розмовляти із тіткою із якогось Льотничого, аніж із зіркою, яка не залзить із телеекранів. З-поміж політиків першої десятки у нас хіба Віктора Федоровича не було. Усіх інших ющенків та тимошенків, а радше про їхні родини, кулінарні уподобання і родоводи, ми розпитали віч-на-віч. Втім, буде нагода із сином Януковича погомоніти про його новий «ролекс» чи холостяцькі плани, чому б читачам не знати про нащадків сильних світу цього?.. Шоу-бізнес, мистецтво – цих персонажів витягуємо на ексклюзиви і перераховувати імена не вистачить сторінки. Втім, ми йдемо до авторитетних людей не для того, щоб пропіарити їх і себе, а для того, аби читачі шукали у їхньому житті щось корисне для себе. До слова, віднедавна маємо такий собі внутріредакційний закон – інтерв’ю із зірками робити тільки власні, ні в кого їх не стягувати...

- Можете назвати плюси та мінуси регіональної журналістики.

- Побутує думка, що на Волинь чужинцям, себто газетам з Києва чи Львова важко пробитися. Це справді так – у нас великі тиражі. Коли СіД спробував пробитися на ринки інших областей, ми аналізували тамтешню пресу. Відверто кажучи, наші газети об`єктивно сильніші за газети багатьох регіонів. Чому? Кілька видань вдало поєднали зміст газети та маркетинг, а ще на Волині добре організований збут преси. В багатьох областях цей бізнес монополізовано кількома структурами, а у нас більшість тиражів продається дрібними та середніми продавцями, які більше переймаються за результат власного бізнесу. Низький уклін їм за це!:)

А мінуси... Усе таки треба бути гнучкішими до викликів часу, зміни в настроях людей. Як на мене, багато видань описують події, про які тиждень тому розповів телевізор, тому ліпше випереджати, прогнозувати... Ну і звісно, бувають факти, коли журналісти мають читача за дурня – це коли авторитет газети використовується для піару політиків, коли автори «забувають» запитати думку опонента і т.п. Так, класно отримати готівку, але це агукнеться через півроку, коли прийде час передплати...

- Як відомо проблеми є всіх. Які вони у вашому колективі? Можливо, це брак кваліфікованих кадрів, інформаційний голод, падіння тиражу, проблеми з реалізацією…

- Усе, що ви назвали – перманентні проблеми, які назве головний редактор друкованого ЗМІ і в Луцьку, ів Кіровограді, і в Одесі. Як на мене, головна біль №1 – це зробити так, щоб очі в колег світилися, щоб ми були завжди трішки голодними роботою, накидалися на цікавинку (байдуже – чи це розмова із зіркою чи якийсь новий цікавий метод виховання дитини), врешті, щоб на роботу хотілося йти не тому, що там гроші отримуєш, а тому що хочеться спілкуватися із людьми. Врешті, що таке газета? Засіб спілкування, комунікації.

- Яку б людину взяли на роботу навіть без відповідної освіти, а кому б порадили якнайдалі триматися від журналістики.

- Відповідь знайдете у попередньому абзаці. Якщо перше питання в новачка – а скільки я буду заробляти, а не – що треба вміти, аби бути автором СіДу, то звісно ми довго думатимемо, перш ніж прийняти його в колектив. Натомість креативним, веселим та нелінивим – зелене світло.

- І наостанок - рецепт успіху від СІД.

- Людина може все – це наша ідея. Переламати долю, стати коханою і щасливою, подолати навіть смертельну недугу. Наша газета саме про це. Ніколи не опускати руки, з гумором йти по життю, поважати труднощі. Хто читає «Сім’ю і дім», знатиме, як їх або подолати, або оминути.